Скандальна книга Петра Разгуляєва «При дворі – трава»

Книга професора НГУ (Новосибірського Державного Університету) П. Розгуляєва, видана 2002 року, присвячена невідомим широкому загалу фактам із життя радянського керівництва. Захоплюючі, неймовірні, подекуди навіть схожі на розіграш розділи, що оповідають про роль наркотиків у Радянському Союзі, нікого з читачів не залишають байдужими.

Новий погляд на причини поведінки радянських «вождів»

Автором були представлені документальні свідоцтва про невідомий бік життя радянських керівників у період з 1917 по 1986 роки. Книга Розгуляєва охоплює життєпис багатьох видатних «вождів»: у ній розповідається і про «загадкову хворобу» Леніна (за версією автора – шизофренія, що розвивалася у Володимира Ілліча з 1922 року; причиною хвороби Розгуляєв називає зловживання галюциногенними грибами) горілки, і про «амфетамінове царство» Йосипа Сталіна. Але найдокладніше професор розповідає про Микиту Сергійовича Хрущова, якому присвячено найдовший розділ книги.

Третій «вождь» Радянського Союзу народився в Курській області. З шести років він мешкав на Донбасі, куди його родина перебралася на заробітки. Починаючи з цього моменту, життя Микити Сергійовича назавжди було пов’язане з Україною. Незважаючи на те, що згодом політик показав себе як непоганий керівник, його ім’я в радянській історії асоціюється з «клоунськими» манерами, які не личать людині такого високого рангу. Мавпа на престолі, блазень, викривач художників-п…сов – ці та інші малоприємні прізвиська нерідко використовуються, коли розмова заходить про Хрущова. Розгуляєв категорично не згоден з такою точкою зору, про що пише в своїй книзі.

Євгенічний проєкт Булганіна та Маленкова

В одному з розділів, присвячених Микиті Сергійовичу, автор розповідає читачам, як при ньому в моду увійшли не тільки кукурудза, пепсі-кола та викриття культу особистості, а й марихуана. Розгуляєв стверджує, що глави уряду вже на початку 1950-х років усвідомлювали – соціалістичний шлях розвитку економіки неодмінно заведе країну в глухий кут. Булганін і Маленков виявили неабияку винахідливість і розробили цікавий план виходу із ситуації. До речі, в Політбюро їх називали не інакше як «хімічними братами»: Булганін був тяжкохворим чоловіком і приймав морфій за вказівкою лікаря, а Маленков ще з 1930-х стимулював свою працездатність амфетамінами.

Згідно з планом Булганіна та Маленкова, радянські громадяни через систему громадського харчування та торгівлю продуктами мали отримувати речовини, що стимулюють вироблення ендорфінів («гормонів щастя»). Для цього передбачалося використовувати наркотичні речовини як природного, так і синтетичного походження. Наприклад, у 1950-х буханець «Бородинського» за ГОСТом повинен був обов’язково містити 20-30 мг «жіночих квіток конопель» (ГОСТ 5667-55), а мескалін (який з 1958 року закуповували в Мексиці на потреби фармацевтичної промисловості) входив до складу Одночасно кількох найменувань бакалійних продуктів, вироблених в країні у той період.

“Хімічних братів” (як і багатьох радянських учених 1950-60 рр.) надихнули дослідження академіка Лисенка. По суті, їх план був планом з удосконалення генетики радянських громадян, заснованого на принципах євгеніки (вчення про поліпшення спадкових властивостей людини, популярної на початку XX століття).

Якщо врахувати, що на цей період історії припав радянський «бебі-бум», деякі гострі питання сучасної реальності стають яснішими, в тому числі й те, як у нашій країні могло з’явитися ціле покоління безвільних, позбавлених будь-якої надії «двірників та сторожів». Мільйони радянських людей, які, самі того не усвідомлюючи, щодня піддавалися впливу наркотиків, перетворювалися на слабкі, навіювані, покірні істоти.

Цікаво, що в цей же період схожі експерименти проводилися в Америці (принаймні так стверджує Разгуляєв). Один з американських рекламних слоганів тих років так і звучав: «До кращого життя – за допомогою хімії!». Метою експерименту було виведення раси надлюдей, здатних чинити опір впливу радіації, комуністичних ідей та самої теорії еволюції («атомний вік – атомні люди»). Проєкт був закритий після низки витоків інформації, коли виник великий ризик оприлюднення секретних даних. Однією з таких витоків стала ситуація з Талідомідом – ліками від нудоти, які прописували вагітним, і побічним ефектом яких були фізичні потворності у дітей.

На підтвердження своїх слів автор цитує колишнього главу Міністерства охорони здоров’я М. Водяного, який називає головними причинами закриття проєкту в Америці «неінтенсивність і слабке охоплення». В СРСР проєкт прикрили після потепління відносин із США, коли «гонка озброєнь» була позаду. До цього в Пермі діяв окремий науково-дослідний інститут, і, за словами міністра, дослідники мали чимало цікавих напрацювань. Проте факт залишається фактом – радянський експеримент з тріском провалився, а в Америці він закінчився появою яппі 1980-х – хай і не суперлюдей, але неймовірно працездатних акул бізнесу, про які згодом було знято фільм «Уолл-Стріт».

Головною метою Хрущова була легалізація марихуани

На довгі роки пріоритетним завданням Микити Сергійовича стала легалізація канабісу. Постановою уряду від 1934 року заборонялося культивування опійного маку та індійських конопель, за винятком випадків, коли посіви призначалися для задоволення потреб медицини та науки. Серед своїх попередників і послідовників на престолі вождя пролетаріату політик вирізнявся веселою вдачею та відсутністю схильностей до різних вад – пияцтва, розгулів та оргій. Розгуляєв переконаний – пристрасть до конопель зіграла в цьому не останню роль. Знайомство з канабіноїдами відбулося ще на Донбасі, де майбутній глава держави був парторгом заводу. Згодом він довго і старанно намагався донести до Сталіна необхідність легалізації.

Він розробив план, що демонструє економічні вигоди, які міг би отримати Радянський Союз від легалізації. Він мріяв перетворити Одесу на світовий центр «конопляного» туризму. Але зухвалим планам Хрущова постійно чинила перешкоди ленінградське угруповання Вознесенського, яке мало схожі плани щодо Ленінграда.

У ряді джерел зустрічається поняття лінії вододілу «трава-гриби-горілка», що розділяє всю партійну верхівку СРСР на окремі клани. Ленін, наприклад, вперше дізнався про властивості грибів у Куоккалі (до речі, у колах, близьких до Чуковського), і почав їх приймати спочатку епізодично, а потім все частіше, поки його захоплення не призвело до розвитку шизофренії. Троцький був вихідцем з Херсонської губернії, відповідно, віддавав перевагу канабісу (за словами самого Хрущова, цьому чимало посприяло і те, що батько Троцького був паперовим фабрикантом, на виробництві якого широко використовувалися коноплі). «Праві ухилісти», зокрема Бухарін, віддавали перевагу алкоголю.

У 40-ві роки партія іншодумців не терпіла, і майбутньому «вождеві» довелося відкласти свої ідеї до найкращих часів. Він наслідував генеральну партійну лінію, не підтримуючи ні «лівих», ні «правих», незважаючи на свої особисті переваги. Внутрішньопартійна боротьба на довгі роки закрила шлях до легалізації марихуани. Тоді модними були мескалін – привіт від мексиканських товаришів, і амфетаміни, що дозволяють хоча б на якийсь час збільшити продуктивність праці членів Політбюро до необхідного Сталіним рівня – безперервно працювати по 30 годин.

Міжнародні та міжрасові відносини

Поява Хрущова на політичній арені стала приємною несподіванкою громадянам СРСР. Фрази усміхненого вождя миттєво ставали крилатими: чого тільки варте «кузькина мати», що супроводжується стукотом черевика трибуною, або емоційні висловлювання проти «художників-під…в». Його захоплення кукурудзою радянські громадяни сприйняли прихильно (до речі, спочатку між рядами кукурудзи прийнято було висаджувати коноплі – нібито від цього значно покращувалися характеристики ґрунту), все-таки інші його дії вигідно контрастували з мескаліновими кошмарами сталінської епохи. Як згадував колишній особистий секретар Хрущова О.Новак, навіть у Кремлі ситуація стала менш напруженою. За його словами, Микита Сергійович не любив курити один, на відміну від Сталіна. Міг вискочити в коридор, співаючи українських пісень.

Взаєминам політика та музики Розгуляєв присвятив окремий розділ. Саме за часів хрущовської відлиги зародилася радянська естрада, а почалося це з Фестивалю молоді та студентів, проведеного 1957 року. Рішення партії про проведення фестивалю довго залишалося спірним – перший секретар Московського міськкому партії всіляко чинив опір цьому почину, і лише особисте наполягання Хрущова дозволило ідеї втілитись у життя. Метою проведення фестивалю був не лише культурний обмін, плани Микити Сергійовича йшли набагато далі.

Крім учасників із країн соцтабору, на фестиваль запросили також виконавців із капіталістичних країн, що розвиваються, при цьому особливо виділяли країни Карибського басейну (Кубу, Ямайку, Гаїті). Ямайка, наприклад, йшла першим номером у списку країн, які готуються скинути капіталістичне ярмо – тут були умови для переходу до індустріального способу господарювання. До речі, лише через три роки острів отримав незалежність. Але Хрущова цікавило не тільки це – частиною ідеології визвольного руху на Ямайці було вчення проповідника Маркуса Гарві, вигнаного з США. Як ви вже, напевно, здогадалися, йшлося про растафаріанство.

І тут Розгуляєв видає свою головну тезу: на його думку, вчинки політичного лідера, які раніше здавалися нерозумними чи екстравагантними, вишиковуються у струнку та логічну послідовність, якщо виходити з того, що головною метою Микити Сергійовича була легалізація марихуани. Фестиваль молоді та студентів перетворився на масовий візит чорношкірого населення планети до СРСР. Хрущов побачив в ідеях растафаріанства базис, який можна було пов’язати із принципами комунізму (звільнення від «вавилонського гніту», наприклад). Ним опанувала думка про можливість протистояння західному світу не лише за допомогою ідеології, а й за допомогою зовнішніх відмінностей – кольору шкіри, наприклад. Це і стало справжньою метою запрошення величезної кількості чорношкірих гостей на Фестиваль, а згодом – активного сприяння СРСР здобуттю незалежності африканських держав та надання тисячам студентів з Африки безкоштовної освіти у радянських вишах. За розрахунками «вождя», вже до 1980-х років расова ситуація в країні мала змінитись, і нове покоління радянських громадян (значна частина яких, звичайно, будуть чорношкірими) здатне було б відкинути ненависні «вузи Вавилону».

Микита Хрущов – растаман

На сторінках своєї книги професор НГУ П. Розгуляєв робить сенсаційну заяву: Хрущов – вірний растаман з 1956 року. Про цей факт з життя Микити Сергійовича було відомо небагатьом: ні його зять, ні син Сергій нічого не знали про його останнє і сильне захоплення. Про растафаріанські погляди політика були поінформовані тільки його віддані друзі, з якими він був знайомий ще з донбаських часів.

Сам Хайле Селлас I, який відвідав СРСР в 1956 році, дозволив Хрущову не носити дредлоки, які є обов’язковим атрибутом істинного растамана. Набагато пізніше, 1971 року (незадовго до смерті), політик напише у щоденнику: «Мої дредлоки ростуть усередину». Тоді ж, наприкінці 50-х, Рас Тафарі та Микита Сергійович всерйоз обговорювали перспективи побудови суспільства на принципах комунізму та растафаріанства.

Цікаво, що саме Рас Тафарі підказав ідею «рибного дня»: за переказами, народ Джа відмовився від ідолопоклонства саме у четвер, і Хрущов з ентузіазмом сприйняв ідею присвятити цей день вегетаріанському меню. Тим більше, що в країні якраз у той період почалися перебої з яловичиною, а вегетаріанство – один із принципів навчання растафарі.

Вплив ямайських виконавців на радянську естраду

Повертаючись до фестивалю, не можна не відзначити єдиний офіційно зареєстрований «скандальний» випадок, який трапився з ямайським виконавцем. Принц Бастер легко впорався з відбірковими випробуваннями і справив на комісію величезне враження. Проте ще до основного конкурсу його звинуватили у зґвалтуванні 19-річної дівчини та того ж дня депортували. Цікаво, що кількість міжрасових зв’язків в той період досягла рекордної позначки, і через кілька років московські школи та дитячі будинки заповнили чорношкірі «діти фестивалю». Що ж до Принца Бастера – рішення за сфабрикованим звинуваченням спішно приймалося на екстреному засіданні міськкому партії міста Москва.

Проте до своєї депортації ямайський співак встиг зробити значний прорив у радянській індустрії розваг. Під час зустрічі з молоддю він програв платівки із записами невідомих тоді у Спілці напрямків, які щойно з’явилися на Ямайці – ска та рокстеді. Крім того, він поділився із радянськими активістами досвідом організації звукових систем. Ці починання визнали дуже корисними для організації дозвілля сільської молоді. Пізніше з метою більш поглибленого вивчення питання на Ямайку отримали розподіл 4 випускники Інституту Культури 1958 року. Серед них – Михайло Видов, двоюрідний брат відомого кіноактора.

Четверо радянських громадян провели на Ямайці кілька років. Громадянська війна на острові та Карибська криза завадили вчасно вивезти їх звідти. Коли ж така можливість представилася в 1964 році (вже після відставки Хрущова), знання того ж Видова та його віртуозне володіння стилем раггамафін (варіація реггі) виявилися не потрібними радянській системі. Захоплення ямайською культурою пройшло: хіт Робертіно Лоретті відзвучав «лебединою піснею» по всій території СРСР, і в моду увійшли інші напрями. Деякий час Видову вдавалося триматися на плаву завдяки концертам, де він виконував пісні Боба Марлі, Принца Бастера і «Скаталайтс». Підпільні записи цих концертів вплинули на творчість Едіти П’єхи – після їх прослуховування слабка частка у її виконанні починає підкреслюватися, а самі пісні часто ґрунтуються на ямайських риддімах. Однак незаконна концертна діяльність Відова стала також приводом для його арешту 1969 року. Артиста було засуджено до 5 років ув’язнення, після чого його сліди загубилися в історії.

Рокуелл Гарст, Тімоті Лірі

І їхня роль у радянському експерименті з марихуаною

Ще одне знакове ім’я, яке згадує Розгуляєв, розповідаючи про взаємини Хрущова з наркотиками – Рокуелл Гарст. Останній був фермером з Айови, який за короткий час перетворився на кращого друга Микити Сергійовича. Вони познайомилися 1955 року на ВДНГ, куди Рокуелл привіз морозостійкі сорти кукурудзи. Ідея Хрущова засіяти цією культурою всі поля Радянського Союзу відома кожному. Однак мало хто знає, що Гарст захоплювався не лише кукурудзництвом – набагато більше його цікавила марихуана.

У себе на батьківщині Гарст довго і безуспішно домагався ухвалення закону, що повертає коноплі в целюлозно-паперову промисловість. Зрештою він відмовився від цієї витівки, натомість запропонувавши Хрущову провести подібну реформу в Союзі. Про це Микита Сергійович пізніше розповів у мемуарах. Під час візиту до США він зустрічався з декількома видатними вченими того часу, серед яких були Олдос Хакслі та Тімоті Лірі, відомий своєю пристрастю до психоделіків.

У цьому контексті гасло «Наздогнати і перегнати Америку» має зовсім інше значення. На радянського політика мали сильний вплив концепції трансформації фізичних функцій в інтелектуальні через три десятки років та ідея про метаморфози функцій мозку, які виклав Лірі. Теоретичні передумови, які Хрущову надав Лірі, послужили основою для гучної обіцянки побудувати комунізм в країні до 1980 року. Лірі зміг переконати радянського лідера надати йому посильну допомогу, і самому розпочати масштабні експерименти з марихуаною – для цих потреб було закуплено кілька сотень тонн насіння конопель в Айові. Співпраця з ним тривала аж до відставки Хрущова.

Пізніше, коли у Лірі виникли труднощі з проведенням законних експериментів на території США, радянський друг запропонував йому політичний притулок. Однак Микита Сергійович не врахував той факт, що Лірі був гомосексуалістом – а це було кримінальним злочином в СРСР. Тімоті, так само як Вільям Берроуз, який неодноразово отримував подібні пропозиції від радянського політика, відмовився від допомоги і пізніше потрапив до однієї з американських в’язниць.

Роль Тімоті Лірі у радянському експерименті була однією з ключових. Вчений досліджував різні психоделики, у тому числі і застосовуючи їх на людях. Розгуляєв наводить інформацію про те, що вбивця президента США Кеннеді Лі Харві Освальд був накачаний препаратами з лабораторії Лірі. Крім того, заявляє автор, інструктаж Лі проводив сам голова КДБ Семічастний. До речі, останній знайшов собі цікаве заняття, вийшовши на пенсію – він гастролював Україною з екстрасенсорними сеансами під вигаданим псевдонімом.

«При дворі – трава» – перше та єдине видання подібного класу на території колишнього Союзу. Оригінальна подача матеріалу, авторська інтерпретація реальних історичних подій та безліч ілюстрацій, що підтверджують припущення автора – все це робить книгу Розгуляєва гідним об’єктом для вивчення. Його теорії, на перший погляд неймовірні, побудовані на реальних фактах, які мали місце в радянській історії.

Читать еще

Post navigation

Оставить комментарий

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *