Легалізація марихуани: проблеми та протиріччя

У канабіс-культурі безліч протиріч. Кавошопи, в яких не купити каву. “Желейний” гашиш (“jelly-hash”), який зовсім не схожий на желе. Гібриди афганської коноплі та Skunk під назвою Cheese, хоча оригінальний сорт має іншу генетику. Легалізація, яка веде до свободи. Легалізація, яка встановлює суворі обмеження.

Суперечливий світ каннабісу

Європейські активісти, які виступають за легалізацію травки, випускають з уваги таку дрібницю, як «декриміналізація». При цьому європейські в’язниці не страждають від нестачі ув’язнених саме за рахунок громадян, які потрапили туди через марихуану. Якщо замислитися, це далеко не єдина невідповідність у європейській канабіс-культурі на сьогоднішній день:

1. Є великі сідбанки, проте нові сорти в основному з’являються саме в невеликих домашніх господарствах.
2. Є велика кількість ресурсів (людських і матеріальних, таких як паливо або пластик для пакування товару), що витрачаються на доставку насіння канабісу по всьому світу – в той час як їх можна було б отримувати самостійно безкоштовно.
3. Є навіть деякі компанії, які починали свою діяльність з насіння конопель, а тепер не бажають мати нічого спільного з каннабісом і т.д.

Зрозуміло, у світі ганджубасу протиріччя – скоріше правило, ніж виняток. Розібратися у них непросто. Спочатку потрібно зрозуміти, чому люди вирощують (або не вирощують) коноплі та чому цей вид діяльності залишається незаконним.

Чому гровери прагнуть вирощувати канабіс самостійно?

Гармонія між людьми та природою неможлива, якщо з цього рівняння вилучити якусь змінну. Дисбаланс також виникає, якщо одна із сторін (людство або рослинний світ) стає надмірно «конкурентоспроможною». Природний баланс може існувати тільки тоді, коли всі його складові стабільні, і мирно співіснують один з одним. У ботаніці та біології цей феномен називають «симбіоз».

Відносини гровера і каннабісу багато в чому схожі на симбіотичні. Це не дивно, адже історія взаємовигідного співіснування людини та рослин почалася ще на зорі людства. Крім того, в сучасному світі намітилася тенденція «повернення до коріння»: стають все популярнішими ідеї вегетаріанства, органічного вирощування сільськогосподарських культур, безпечного для людини та навколишнього середовища. Люди неусвідомлено намагаються стати ближчим до рослинного світу (особливо, коли йдеться про культури, які вживаються в їжу або використовуються в медичних цілях).

Сьогодні найпрестижнішим житлом вважається заміський будинок, господар якого може собі дозволити закласти власний сад, галявину, присадок. Самостійно вирощувати аграрні культури стало не тільки корисно, а й модно: про це говорить широкий асортимент обладнання, що дозволяє вирощувати будь-що навіть в умовах міської квартири. Враховуючи все це, прагнення культивувати канабіс самостійно – не лише економічно вигідне та безпечне рішення (звісно, якщо йдеться не про порушення закону), а й наслідок повернення людини до цінностей минулого.

Чи розумно забороняти сільськогосподарські культури?

Це питання здається простим лише на перший погляд. Справді, припущення, що для того, щоб будь-яка рослина росла на Землі, їй потрібне дозвіл влади як мінімум безглуздо і неповажно по відношенню до природи. У різних країнах для формального обґрунтування дій уряду вигадана безліч бюрократичних (наприклад, «вилучення з обігу») та правових («доступне за наявності відповідної ліцензії») термінів. Однак усі ці мудрі слова означають одне: є культури, які заборонено вирощувати як у приватному, так і в суспільному порядку.

Річард Мейбі, автор книги «Food For Free» («Безкоштовна їжа») та один з найбільш відомих ботаніків Великобританії, одного разу звернувся до Міністерства внутрішніх справ країни за дозволом на вирощування невеликої кількості каннабісу з низьким вмістом ТГК на земельній ділянці, що належала його сім’ї кілька століть. Вченому ясно дали зрозуміти, що перешкоджання вирощуванню конопель у домашніх умовах – пріоритетне завдання законодавства. Пізніше у книзі «Weeds» («Трава») Мейбі дійшов висновку, що стародавній страх перед окремими рослинними культурами, здатними негативно вплинути на стан ґрунту та навколишнього середовища в цілому, сьогодні трансформувався у тверде переконання, що деякі рослини (в даному випадку канабіс ) слід «тримати подалі від людей».

Цікаво, що у Великій Британії окремим фермерам і дрібним землевласникам урядом дозволено культивувати посівні коноплі (Cannabis sativa). При цьому на державному рівні канабіс залишається нелегальним.

Поки що йдеться лише про коноплі. Але, якщо дотримуватися логіки влади більшості країн світу, в майбутньому може настати момент, коли нелегальним стане вирощування картоплі чи помідорів лише тому, що хтось із уряду вважає їх «шкідливими для здоров’я».

Легалізація марихуани та авторські права

Незважаючи на всі заборони, в наші дні проблемою генетики каннабісу займається ціла окрема категорія біологів. Серед них вистачає і самоук, і людей із вченим ступенем. За допомогою різних методів (селекції, відбору, спеціальної обробки насіння та інших) вони розвивають та вдосконалюють певні характеристики рослин.

Одним з прикладів застосування подібних методів є фемінізоване насіння. Враховуючи той факт, що в більшості країн вирощування марихуани переслідується згідно з законом, дана методика, як і більшість технологій, що дозволяють вплинути на генетичні властивості каннабісу, не запатентовані.

І ось головна суперечність, що стосується легалізації марихуани: процес, метою якого є реалізація права на свободу вибору, супроводжуватиметься проблемами, що стосуються дотримання авторських прав.

Патентних скандалів на ринку каннабісу поки що не було навіть у США (хоча і там процеси легалізації ще не стали всеосяжними – як ще можуть іти справи на тіньовому чи нелегальному ринку?). Проте легалізація ще внесе свої корективи. Великі сідбанки змушені будуть патентувати ексклюзивні сорти конопель зі свого асортименту, технології тощо, а витрати, пов’язані з цим, вплинуть на ціну товару. Тим же, хто захоче виводити нові сорти каннабісу самостійно, доведеться платити за право використання запатентованих технологій.

Це не означає, що на ринку каннабісу немає жодного патенту: все-таки в деяких країнах діяльність розведення конопель вже легальна. Наприклад, гровер Сем Skunkman запатентував гібрид сативи та індики Skunk №1. Тепер він має право подати до суду на будь-який сідбанк або індивідуального гровера, що використовують генетику даного сорту, і отримати роялті або інший вид компенсації. Довести, що компанія використовує саме Skunk №1 можна за допомогою тесту ДНК. Якби правовий статус коноплі не був би таким неоднозначним, Сем розбагатів би – майже 80% діючих сідбанків Європи виробляють власне насіння на базі Skunk №1. До речі, Skunkman зараз працює на фармацевтичну корпорацію «GW Pharmaceutical» і є співвласником патенту на спрей «Sativex», призначений для медичного використання.

Ентузіастів дедалі менше. Легалізація, як не дивно, поступово призводить до того, що прибуток перетворюється на єдиний пріоритет. Але якщо розглядати те саме питання про генетику: хто може пред’являти авторські права на те, що спочатку було створено природою? Тут явна суперечність.