«У США понад 100 тис. курців марихуани, більшість із них – негри, латиноамериканці, філіппінці та артисти. Їхня сатанинська музика, весь цей джаз і свінг – результат вживання марихуани. Марихуана підштовхує білих жінок до сексуальних зв’язків з неграми, артистами і взагалі з будь-ким». Ця промова Гаррі Анслінгера (Harry J. Anslinger), який стояв біля витоків «війни з наркотиками», датується 1930 роками минулого століття. Сьогодні більшість розсудливих людей вважатиме її абсурдною, проте тоді директору Бюро з наркотиків вдалося переконати майже все населення США (а не тільки літніх конгресменів, для яких він, власне, напружувався), що нові розваги молоді, а також музичні течії виникають виключно внаслідок дурманливого впливу травки.
Марихуану у США заборонили через музику?
Коли Анслінгер викладав проєкт із заборони конопель у Конгресі, майже вся його доповідь складалася з обурених заяв, що спираються на поширені стереотипи. Яскравим прикладом тому є цитата, наведена вище: акцентуючи увагу на музиці та розвагах (тобто на тому, що традиційно стоїть на чільному місці, коли йдеться про конфлікт поколінь), Анслінгер знав, що робить. Йому було легко переконати літніх конгресменів, що вся ця новомодна музика – породження зла, ім’я якому «марихуана». Додайте сюди старий добрий расизм і той факт, що багато перших джаз-клубів розташовувалися по сусідству, або навіть ділили будинок з публічними будинками. Результат – травка заборонена.
За іронією, саме музика, одна з улюблених розваг аматорів конопель, відіграла вирішальну роль за її заборону. З погляду здорового глузду, це просто безглуздо. Якщо прямо зараз провести опитування курців марихуани, прослуховування музики займе перше місце серед занять, які супроводжують куріння канабісу.
Уявіть себе відвідувачем нью-йоркського джаз-клубу 1930-х років: убоге, прокурене приміщення, де тиняються напівроздягнені жінки. Ви насолоджуєтесь живим виконанням джазових композицій – нового явища у світі музики. Ви з друзями випиваєте, обговорюєте важкі часи (30-ті роки для США ознаменовані економічною кризою, що супроводжувалася повальним безробіттям). Нема грошей, немає роботи, немає виходу. Цілком логічно, що описану картину доповнює або знову легалізований алкоголь, або косяк з марихуаною – люди намагаються врятуватися від безвиході, що панує навколо.
Після того, як з ініціативи Анслінгера було прийнято закон про акциз на коноплі (1937 рік), музична культура припинила розвиток майже на 30 років. Потім прийшла «бітломанія».
«The Beatles» та хіпі
Коли літак гурту The Beatles приземлився в американському аеропорту ім. Джона Кеннеді в лютому 1964 року естрада США просто вибухнула. Якщо хтось мав намір відкрито виступити проти консервативних поглядів своїх батьків – він купував платівку «The Beatles». Між поколіннями так само була величезна культурна прірва – цього разу між сучасниками Другої світової та дітьми повоєнного «бебі-буму». Так само, як за часів становлення джазу, представники бунтівної молоді курили марихуану.
1960-ті – період війни у В’єтнамі. Частина молодих людей вирушила до лав армії, інша частина – стали антивоєнними демонстрантами. Останні, більш відомі як хіпі, закликали владу до миру. Мітинги хіпі, як правило, супроводжувалися музичними фестивалями та курінням марихуани. Групи, які пізніше назвали культовими (“Pink Floyd”, “The Doors”, “The Jimi Hendrix Experience”, “The Grateful Dead”, “Rolling Stones”), на хвилі “біттломанії” потрапили в серце субкультури хіпі.
На відміну від курців канабісу до і після 1960-х років, «діти квітів» не ховалися вдома, щоб вдатися до своєї слабкості. Хіпі воліли курити марихуану на масових зборах, які проводилися на повітрі. Численні музичні фестивалі (Вудсток чи острові Уайт) дуже наочно це ілюстрували. А якщо взяти до уваги безліч акцій протесту проти війни у В’єтнамі та військової стратегії уряду США, які також проводилися просто неба, стає зрозуміло, що для хіпі суспільне життя було на першому місці.
Сер Пол Маккартні з «Бітлз» був заарештований за травку кілька разів: спочатку за вирощування конопель на шотландській фермі (1972 рік). Через три роки його разом із дружиною затримали за зберігання травки. 1980-го він провів три тижні в японській в’язниці за спробу прослизнути повз митників з 7 унціями марихуани (майже 200 г).
Сімдесяті: Pink Floyd, Rolling Stones, Led Zeppelin
Президент США Річард Ніксон оголосив початок «війни з наркотиками» (1970 р.), відповідаючи цим на розквіт культури хіпі. Новий політичний курс США щодо канабісу, смерть кумирів Джиммі Хендрікса та Джима Моррісона, перестрілка в університеті Кент – усі ці події стали початком кінця руху хіпі. В’єтнамська війна скінчилася, а діти квітів подорослішали.
Тим не менш, музичні течії, поява яких збіглася з 1970-ми, були так само пов’язані з культурою канабісу. Рок став домінуючим музичним напрямом, а підпільні селекціонери вивели нові, потужніші сорти конопель. Обидві ці речі були здатні буквально підірвати мозок.
Концерти Led Zeppelin збирали стадіони по всьому світу. Слава Black Sabbath досягла найвищої точки. “Grateful Dead” та “Rolling Stones” продовжували заповнювати нові сторінки власної легенди. Усі вони були надпопулярними серед представників культури канабісу. «Pink Floyd» випускає легендарні альбоми «Dark Side of The Moon» та «The Wall». Композиції гурту навіть сьогодні залишаються на першому місці серед любителів марихуани.
Сам процес куріння канабісу в 1970-х знову перемістився до приміщень, а фестивалі хіпі геть зникли. У другій половині десятиліття стан економіки США знову змусив населення турбуватися про робочі місця. З’явилося нове явище у музиці – реггі. Найвідомішим виконавцем реггі досі залишається Боб Марлі, який, на жаль, помер надто рано, не встигнувши повністю вивести свій жанр з підпілля.
Натомість у 1970-х музика і культура канабісу злилися воєдино завдяки старанням «Cheech and Chong». З’явилися пісні, які пізніше стали чи не гімном поціновувачів травки – “Up in Smoke”, “Earache My Eye”. Також було знято кілька комедійних (а яких ще!) фільмів, присвячених цій темі.
Протистояння рокерів та реперів 1980-х
Захоплення травкою серед населення у 1980-х тривало, але серед музикантів марихуана була витіснена кокаїном та героїном – важкими наркотиками, які набули шаленої популярності серед артистів. Волохаті рокери з важкими гітарами та прикрашеними обличчями не співали, а кричали пісні зі сцени. На щастя, повальне захоплення низькопробним роком досить швидко закінчилося, але тоді нова музична форма була популярною.
Одночасно виник зовсім протилежний музичний напрямок. Культура хіп-хопу з’явилася на вулицях, які важко було назвати благополучними. Саме тут було найпростіше дістати травку. З групи Sugarhill Gang почалася історія таких легендарних реп-виконавців, як Run D.M.C., Beastie Boys. Але репу та хіп-хопу не вдавалося потрапити до мейнстриму до появи «гангста-репу» наприкінці 1980-х років.
Група “N.W.A.” стала відправною точкою кар’єри Dr. Dre, Ice Cube та Eazy E. Репери, які були родом із гетто, більше цього не соромилися. Як не соромилися курити травку. Каліфорнія, а за нею і все Східне узбережжя, зустріли талановитих виконавців репу з розкритими обіймами.
Перший сольник Dr. Dre називався «The Chronic» і став найпопулярнішим хіп-хоп альбомом усіх часів – звання, яке платівка утримувала десятиліттями. Працювати над альбомом Dr. Dre допомагав Snoop Doggy Dogg – досконалий «хронік» у всьому, що стосувалося марихуани. Сформувався імідж «хлопців із гетто» зі стовбурами в руках та товстими косяками в зубах.
Реп поєднується з роком
Сходження на музичний Олімп гурту «Nirvana» у 1991 році поклало край низькопробному року. Характерні проблеми підлітків часто набували форми справжньої депресії. Лікували її за допомогою травки та музики. Завдяки цим обставинам популярність нового напряму – гранжу, що з’явився в Сіетлі, дуже швидко набирала обертів. Слідом за “Nirvana” з’явилися “Alice in Chains”, “Pearl Jam”, чиї композиції були куди більш мелодійними, ніж шалений ор “волосатих рокерів”.
Самогубство Курта Кобейна в 1994 р. подіяло на рефлексуючих підлітків протверезно. Молоді люди із передмість масово захопилися хіп-хопом. Закінчилося це все злиттям репу і року – появою нових музичних стилів, які панують у музиці вже кілька десятків років.
Рік смерті Кобейна ознаменувався появою нової каліфорнійської групи – Korn. Вони стали першими музикантами, які змішали ритми хіп-хопу і «heavy metal», а потім приправили цю суміш сердитими текстами. Справу “Korn” продовжили “Limp Bizkit”, “Linkin Park”, “Deftones”, “Kid Rock” та багато інших.
На деякий час «воскресла» музика реггі. Це сталося завдяки визначній групі «Sublime». Проте рання смерть її лідера, як і колись смерть Боба Марлі, знову зробили реггі музикою аутсайдерів.
Реп-культура 1990-х повністю продиктована творчістю двох гігантів жанру – Тупака Шакура та Notorious B.I.G. Обох виконавців було вбито. Після цього розвиток хіп-хопу загальмувався доти, поки Dr. Dre та його нове відкриття – Eminem – не вивели реп на новий виток розвитку. Білий репер, до того ж блондин, Емінем з самого початку показав себе як неординарний і енергійний персонаж. Мікс його текстів та бітів Dr. Dre одразу набув популярності серед любителів травки.
Причиною смерті Курта Кобейна, як і Бредлі Ноуелла з «Sublime», і навіть Лейна Стейлі з «Alice in Chains», стали важкі наркотики. Кожна з трагедій продемонструвала всьому світу, що канабіс – безпечніша альтернатива. І у творчому середовищі травка знову зайняла провідне становище.
Майбутнє музики та канабісу
Сьогодні хіп-хоп продовжує утримувати свої позиції найпопулярнішого музичного напряму серед курців канабісу. Музичні напрямки, засновані на змішанні року та репу, потроху втрачають популярність – на плаву залишається кілька гуртів, проте нові виконавці з’являються дуже рідко.
Одночасно легендарні виконавці, такі як Rolling Stones, Pink Floyd, Пол Маккартні, продовжують гастролювати і збирати стадіони. Але все ж у трек-листі любителя марихуани ви скоріше знайдете хіп-хоп або реггі (який знову опинився на гребені хвилі за популярністю). Відомі виконавці, такі як Snoop Dogg, продовжують робити музику та ловитися на марихуані.
Прогнози на майбутнє робити завжди непросто – це стосується і музики, і травки – але одне цілком ясно: культура канабісу, як і раніше, буде нерозривно пов’язана з появою нових музичних напрямків.
Джерело: http://the420times.com/2010/12/a-brief-history-of-music-and-the-marijuana-culture/
Leave a Comment