Як відомо, термін «марихуана» прийшов у російську мову разом із модою на все західне. Тим часом це слово відіграє суперечливу роль в американській канабіс-культурі. Багато сучасних організацій, які виступають за легалізацію ганджі, вважають за краще заміняти «слово на М» назвою рослини латиною – cannabis.
Історія появи слова
Толерантне ставлення до коноплі та марихуани поступово стає мейнстримом. Одночасно предметом активного обговорення стає термінологія, що використовується у цій галузі. Чому саме слово «марихуана» викликає стільки суперечок? Більш того, чому в деяких публікаціях цей вираз називають «расистським»?
Щоб позбавити читача необхідності вивчення довгих і нудних академічних статей та історичних книг, нижче представлена коротка історія появи та становлення терміну «марихуана» в США.
1. 1900-е годы – Мексиканська революція.
До 1910 року в американській культурі взагалі не було такого слова – «марихуана». Використовувалося слово «канабіс», причому найчастіше по відношенню до медичних препаратів, які застосовуються для лікування поширених захворювань. На початку ХХ століття такі медикаменти виробляли компанії Bristol-Meyer’s Squib і Eli Lilly (нині – фармацевтичні гіганти).
На початку 1900-х багато американців (більша частина яких, до речі, відносилась до вищих верств суспільства) серйозно захоплювалися гашишем. Романтизовані всесвітньо відомими літераторами (такими, як Олександр Дюма) продукти канабісу стали дуже модними серед тих, хто був досить багатим, щоб дозволити собі імпортні товари.
Між 1910 і 1920 роками, після громадянської війни в Мексиці, понад 890 тис. мексиканців легально іммігрували до США в пошуках притулку. Хоча вже тоді канабіс почав просочуватись в американську культуру, ідея про його куріння з рекреаційною метою була далеко не такою популярною, як зараз. Найпоширенішими були інші форми вживання. Переселенці з Мексики привезли з собою традиції своєї батьківщини – і куріння марихуани було однією з них.
У 1913 році в Каліфорнії був прийнятий перший законопроєкт, що криміналізує locoweed – божевільну травку. Метою прийняття нового закону було регулювання обороту опіатів та інших психоактивних речовин. Цим він разюче відрізнявся від політики прогібіціоністів 1930-х, побудованої на «косяковому божевіллі» та присвоєння терміну «марихуана» расистського підтексту.
2. 1930-ті роки – «Косякове божевілля» та розквіт прогібіціонізму
1930-ті роки – Велика Депресія стала величезним потрясінням для американського населення. Звичайно, народ прагнув знайти винних. Приплив іммігрантів (особливо у південних штатах) і поширення джазової музики призвели до того, що біле населення Америки почало у всьому звинувачувати канабіс (і, відповідно, латиноамериканців та афроамериканців, які його вживають). Марихуану стали сприймати як чужорідну речовину, що розбещує тіло і розум представників нижчого класу суспільства. В результаті ще до того, як рослину заборонили на федеральному рівні, на неї наклали заборону влада 29 американських штатів.
Гаррі Анслінгер увійшов в історію як політик, який відіграв вирішальну роль у вкоріненні соціальних забобонів, що оточували марихуану. Він був першим директором Федерального бюро боротьби з наркотиками і проводив агресивну політику стосовно канабісу, яка надовго задала напрямок спільної державної політики США. Анслінгер використав кінотеатри як інструмент пропаганди. Джаз і свінг – нові музичні напрямки – він назвав «сатанинською музикою», що виникла внаслідок вживання артистами марихуани.
Саме Анслінгеру сучасна культура канабісу зобов’язана тим, що слово «марихуана» стало відомо по всій країні – так часто він вживав його у своїх заявах. Цей термін не лише фігурував у його виступах та інтерв’ю, а й вживався у пропагандистських фільмах (таких як горезвісне «Косякове божевілля»), які демонструвалися в кінотеатрах усіх штатів США.
Використання слова «марихуана» в кампанії, спрямованій проти конопель, переслідувало просту мету – формування в американців «іноземного», далекого від їхньої культури образа. Канабіс перестали сприймати як рослинну речовину, що має лікарські властивості. За іронією, натомість його почали активно курити в рекреаційних цілях у всіх куточках Сполучених Штатів.
Кульмінацією діяльності Анслінгера і першим кроком до повної заборони став «Акт про акциз на марихуану» 1937 року. Законопроєкт криміналізував канабіс на федеральному рівні. Символічний акциз (1$) був лише приводом для введення нового закону – насправді отримати ліцензію на вирощування конопель було неможливо.
3. Наші дні.
Хоча слово «марихуана» на сьогоднішній день і є найпоширенішою назвою ганджі в США та на міжнародному рівні, історія його походження тісно пов’язана з політичними іграми та складною культурною революцією на Заході. Деякі й нині вважають, використання цього терміну принизливим для афроамериканського і латиноамериканського населення, т.я. історії їхнього утиску в США не виявляєть належної поваги. Інші наполягають, що слово давно втратило негативний підтекст. Однак, незалежно від особистого ставлення до вживання слова «марихуана», неможливо заперечувати расові наслідки його появи в американському та міжнародному лексиконі та масштаби його впливу на сучасну західну культуру.
Лексикон канабіс-культури стрімко зростає і постійно збагачується новими словами та виразами. Важливу роль у цьому процесі відіграють легалізація канабісу у США та інших країнах, а також поступове руйнування застарілих стереотипів про коноплі та марихуану в усьому світі.
Лексика канабіс-культури у сучасній літературі
Отже, культура канабісу в США пройшла довгий шлях від «косякового божевілля» 1930-х та «війни з наркотиками» 1980-х до сучасних легальних диспансерів медичної марихуани. Коли соціальні норми змінюються, знищення термінів із негативними супутніми значеннями стає одним із пріоритетних завдань правозахисників. Лексикон канабіс-культури також переживає відповідну трансформацію.
Якщо відкинути всі юридичні та лінгвістичні суперечки, залишиться лише той факт, що наркотики (зокрема відносно нешкідлива марихуана) стали дуже цікавою темою, яка більше не викликає обурення чи засудження з боку законослухняного суспільства. Не дивно, що сьогодні з’явилося безліч книг, у яких докладно розповідається не лише про те, як вирощувати чи курити канабіс, а й про те, як економічно правильно провести процес легалізації. Медична, фінансова, рекреаційна складова виробництва канабісу вільно аналізуються в авторитетних періодичних виданнях. Економічні аспекти легалізації марихуани навіть включені до обов’язкової програми економ. теорії у Каліфорнійському Університеті.
Водночас Грег Кемпбелл, автор книги «Pot Inc.», зазначає, що у певних колах слово «марихуана» справді вважається певним проявом расизму. У 1930-х роках федеральні агенти невипадково обрали іспаномовну назву канабісу замість інших, більш наукових його «назв»: передбачалося, що мексиканська назва ганджі, чужорідна для американців, звучатиме більш жахливо. З іншого боку, багато споживачів вважають слово «cannabis» надто претензійним, щоб сприймати його всерйоз.
Процес вдихання диму марихуани – це взагалі лінгвістичне «мінне поле». Сучасна реальність з її медичним канабісом робить вираз “хапанути” (“getting stoned”) безнадійно застарілим. Пацієнти «приймають» або «вживають» (навіть якщо в цьому немає потреби).
Взагалі автори багатьох книг, присвячених цьому питанню, наголошують – настав час змінити не лише ставлення до канабісу, а й те, як ми про нього говоримо, якими виразами при цьому користуємося. Одним із таких авторів стала журналістка Емілі Брейді. Уродженка північної Каліфорнії, вона розповідає широкій публіці про недосконалість місцевого законодавства про марихуану; про гроверів, що вирощують коноплі в обхід федеральних законів і про те, що економіка регіону залежить від індустрії канабісу. Один із найцікавіших фактів, про які пише Емілі – це те, що більшість гроверів штату проголосували проти легалізації, побоюючись конкуренції з боку великих фармацевтичних компаній. При цьому Брейді, на відміну від того ж Кемпбелла, дистанціюється від світу марихуани, розповідаючи про нього. Тим самим вона показує, що навіть людина, не залучена в індустрію канабісу, не повинна поводитися так, ніби вона є частиною недостойних або так, ніби її взагалі не існує.
Ще один автор книг про марихуану, Дуг Файн – один із тих, хто постарався якнайдокладніше проаналізувати легалізацію в масштабах національної економіки США. Він зробив висновок, що набагато ефективніше для держави було б перестати витрачати гроші платників податків на боротьбу з травкою і почати отримувати прибуток від її продажів, забезпечуючи доступ до неї пацієнтів, які цього потребують. Головна концепція його книг (проста, як усе геніальне): йди за грошима.
Як і Кемпбелл, Файн вважає, що зміна громадської думки про марихуану передбачає оновлення лексикону. “Травка” стає “препаратом”; «гровер» тепер не зневажливе звернення до підпільного виробника ганджі, а назва «нормальної» професії. Файн також звертає увагу на назви сортів, які, м’яко кажучи, не сприяють формуванню серйозного сприйняття. Справді, «медична марихуана Heavenly Recovery (англ. небесне відновлення)» – звучить набагато краще, ніж, скажімо, «Satan’s Pussy» (тут, гадаю, переклад не потрібний).
Джерело:
http://www.salon.com/2013/08/06/weed_and_words_the_growth_of_dank_vocabulary_partner/
http://www.leafly.com
Leave a Comment