За радянської влади коноплі вважали найважливішою сільськогосподарською культурою. У 1931 році, наприклад, тема збільшення обсягів виробництва конопель піднімалася на засіданнях Політбюро 11 (!) разів. На початку 1980-х цим питанням займався майбутній президент СРСР Михайло Горбачов. Масштабну посівну кампанію було розгорнуто в країні одночасно з прийняттям «сухого закону». Зараз за визначні успіхи в культивуванні канабісу можна отримати хіба що термін (від 5 до 12 років). Але так було не завжди – аж до 1960-х років, виконання підвищених зобов’язань у цій галузі відзначалося почесним званням Героя Праці.
Історія культивування канабісу
Історія культивування посівного різновиду канабісу почалася ще IX ст. З волокон рослини робили тканини, парусину, морські канати, мотузки. Тоді ж уперше виникла торгівля прядивом (рослинними волокнами, одержуваними з конопель).
Рослина – найкращий попередник ярих культур у системі посіву. Крім того, включаючи коноплі в посівну, можна очистити ґрунт від бур’янів, покращити його структуру. Коноплярство за радянської влади заохочувалося. З 1930-х років було розгорнуто селекційні роботи з поліпшення властивостей посівної коноплі.
Cannabis містить близько 400 органічних сполук, 60 з яких вперше виявили саме в коноплі. Не дивно, що у вітчизняній медицині широко використовувалися екстракти та настоянки на основі індійських конопель, які офіційно вважалися обезболами та заспокійливими ліками. Сирий сік канабісу прописували як проносний засіб.
Політика радянського уряду щодо канабісу
Жодного переслідування з боку влади радянське населення, які вживали наркотичні препарати рослинного походження, також не зазнавали. Захоплення конопель чи гашишем, звісно ж, не заохочувалося. Даний факт просто замовчувався, як то кажуть «в СРСР сексу немає», пам’ятаєте?
По суті, така політика не позбавлена сенсу – масовим явищем куріння канабісу стало лише після того, як у країні було розгорнуто масштабну пропагандистську кампанію проти конопель. Слід зазначити, що Російська Імперія, до останнього вважали за краще залишатися осторонь «війни з наркотиками», початок якої було покладено міжнародною Конвенцією 1912 року. Країни, що підписалися під цією угодою, зобов’язувалися суворо контролювати використання наркотичних препаратів (тільки в медичних або наукових цілях).
Політика більшовиків не передбачала серйозного кримінального покарання за зберігання та вживання каннабісу, а також за його виробництво та продаж. Ймовірно, влада очікувала, що проблема вирішиться сама собою. Насправді, виробництво наркотиків виявилося найпоширенішим заняттям жителів регіонів Середньої Азії, що входила до складу СРСР. До середини 1930-х років влада вже ухвалила рішення про заборону культивування та продажу індійської коноплі, а також опіумного маку.
Але заборона не стосувалася посівного різновиду конопель, яка, навпаки, вирощувалась у промислових масштабах. (навіть заохочувалась членами ЦК). Примітно, що рівень вмісту психоактивних компонентів у рослині тоді ніхто не перевіряв. Очевидно, що для тих, хто мав намір скористатися сільськогосподарською культурою для одурманювання, не було жодних перешкод.
Занепад коноплярства
Під час Великої Великої Вітчизняної війни рівень споживання марихуани збільшився. Частково це було пов’язано з обмеженнями виробництва та продажу спиртних напоїв. Однак зростання споживання спостерігалося переважно серед злочинців і жителів азіатських регіонів. Серйозного покарання за виробництво та збут «плану» в КК СРСР, як і раніше, не було.
Все це призвело до того, що до кінця 1950-х у Радянському Союзі сформувався тіньовий ринок марихуани. У доповіді Міністерства внутрішніх справ, датованій 1958 роком, наголошувалося, що найбільший розмах нелегальної торгівлі товарами конопель спостерігався в республіках Середньої Азії, на Кавказі та на півдні України. Уряд вжив заходів, і з 1961 року до Кримінального Кодексу було внесено відповідні зміни. Тепер уже за незаконне зберігання та продаж канабісу не можна було позбутися одним роком тюремного ув’язнення.
Крім того, в СРСР було розгорнуто кампанію боротьби з розкраданнями врожаю посівної коноплі, наслідками якої стало суттєве зменшення територій, зайнятих цією аграрною культурою. До 1960 року посіви конопель займали близько 430 тис. га, що дозволяло СРСР забезпечити потреби легкої промисловості, а й стати найбільшим у світі експортером. Внаслідок вжитих державою заходів до 1980-х років, ця галузь опинилася в тяжкому становищі.
Відновлення колишніх обсягів виробництва конопель було заплановано на 1985-1986 роки. Провідні селекціонери Союзу активно вели розробки зі створення виключно промислових сортів рослини. За іронією долі посівна кампанія збіглася з антиалкогольною. Наслідки такого поєднання відчуваються й досі.
Від заборони до відродження
Рішенням Ради Міністрів 1987 року культивування конопель громадянами на земельних ділянках особистого користування в СРСР було заборонено. Під культивуванням розуміється створення оптимальних умов для вирощування, виведення нових сортів, удосконалення технологій вирощування та властивостей самої рослини, здатної надавати психоактивний вплив. Підприємства, які займаються вирощуванням конопель, зобов’язані отримати відповідну ліцензію.
Сьогодні у Росії дозволено вирощування 20 безнаркотичних сортів конопель, внесених до Державного реєстру селекційних досягнень: вміст активних компонентів у таких сортах не перевищує 0,1%. Відродження коноплярства сьогодні надають стратегічного значення, тому в цьому напрямі ведеться активна діяльність.
Leave a Comment